Tea Aware

Ті, що знали чай

茶人: Ву Де

Нас часто питають, чому ми віддаємо перевагу саме старовинному чайному посудові. Розглядати цю глибоку тему доведеться не одну статтю. Тож ми подумали, що краще розпочати з деяких загальних філософських поглядів, через які чайний посуд минулого і набуває своєї особливості, а потім уже переходити й до практичних деталей.

І справді, тут як раз доречною стане стара приказка: “Зараз вони вже не роблять таких, як раніше…” В сьорбанні чаю з чашки династії Цін чи Мін, заварюванні старого пуеру в улюбленому їсинському чайнику часів династії Цін чи ранньої Республіки або ж навіть просто у використанні мінської чаші в якости чайного ставка є якась своя вишуканість і елегантність. До того ж цей тип чайного посуду часто нагадує старе й мудре листя, від якого настій, що ми п’ємо, сповнюється сильної енергії. Майже кожен з шанувальників чаю зможе відрізнити сучасний чайний посуд від давнього, зазвичай просто окинувши його оком. І хоч визначити, які саме фактори надають йому старовинності, доволі нелегко, але відчути ту різницю, якої набуває від нього чийсь чай, не так уже й важко.

Нещодавно під час подавання чаю на Заході я провів один експеримент, дозволивши людям, які ніколи не мали до того такої можливості, покористуватися старовинними чайними чашками. Приблизно всередині чаювання з одним чудовим витриманим пуером, я почав обмивати й передавати чашку династії Цін по колу кожному, таким чином дозволивши всім учасникам спробувати попити одночасно і з їхньої “нормальної” сучасної, і з цієї старовинної. Усі свідчили мені про те, що різниця для них була просто неймовірною, “настільки помітною” – була мабуть найстриманіша їхня відповідь.

Є багато можливих факторів, кожен з яких закладає своє в різницю між старовинним і сучасним чайним посудом, як-то текстура глини та її обробка, виробництво й методологія обпалу тощо. Можливо иншим разом ми би могли поговорити про вплив дров’яних печей на зсідання чи то про різницю в обробці глини, які, як ми знаємо, існують при виготовленні порцелянової маси та їсинської кам’яної кераміки. Та зараз я би хотів розглянути дві більш філософські причини, в силу яких старіший чайний посуд є кращим, і обидві вони стосуються самих майстрів.

Перша причина пов’язана зі змінами в сучасному світі і вона не є тим, що ми цілком можемо виправити у виробництві чайного посуду самі. А втім, у наших силах очистити навколишнє середовище і повернутися до світу, в якому кожен харчується органічними продуктами, дихає свіжим повітрям і п’є чисту воду. В ті часи майстри чайних виробів були простими людьми, яких нерідко можна ще й зараз зустріти. Насправді керамісти Азії рідко лишали свій підпис на роботах і замість того часто проставляли на них імена майстрів минулого, яких вони шанували. Тільки їли вони чисту їжу, пили алкоголь, що виготовляли їхні сусіди, і теж жили простим життям. Їх ніколи не відправляли до школи, щоби вивчати там щось далеке – те, що безпосередньо не стосувалося їхнього ремесла. З народження вони були пов’язані з керамікою і віддавалися в науку до майстра ще змалечку, де спочатку підмітали долівку, потім допомагали з глиною і нарешті ще підлітками починали виготовляти свої вироби. Все їхнє життя було присвячене чайному посудові.

В наші дні виробники чайного посуду такі ж непрості, як і будь-хто инший у світі. Вони їдять нездорову їжу з напівфабрикатів, від якої неспокійно на серці. Їхню працю переривають дзвінки телефона. І свої освітні роки вони перебувають в школі, силяться запам’ятовувати інформацію, яка не має нічого спільного з їхнім ремеслом, від чого втрачають роки практики. Звичайно, це не питання чорного чи білого, і в шкільному навчанні є багато позитивних аспектів, у тому числі воно надає дітям більше можливостей з дослідження професій, що відрізняються від фахової діяльності їхніх батьків. Але простота життя, незаймана природа довкілля і відданість ремеслу чайної кераміки на все життя в ті часи – перші важливі причини, в силу яких старовинний чайний посуд є кращим.

Друга важлива зміна, яка відбулася в індустрії чайного посуду, призвела до того, що виробники самі припинили пити чай. Без глибокого розуміння його приготування дуже важко зробити гарне чайне начиння. Ремісники сьогодення мало нагадують “невідомих майстрів” минулого – в наші дні кожен ревно намагається зробити собі ім’я. Так, це надихає на творчість і неповторний дизайн, і то чудово, коли воно поєднується з усвідомленням пиття чаю. Адже в протилежному випадку прагнення створювати нові речі без розуміння їхнього призначення призводить до великої кількості виключно естетичного чайного посуду, який найчастіше просто не виконує своїх функцій. Приміром, Їсин – то не мистецтво майстерного виготовлення чайників, яке було втрачено колись, а радше зв’язок між глиною та чайним настоєм.

Наприкінці 1980-х років один добре знайомий мені вчитель відвідав у самому Їсині великий з’їзд, присвячений чайникам. Там зібралося багато знаних митців, у тому числі й Великий Майстер з державної фабрики. Більшість з цих імен могли би й надалі продовжувати писати історію Їсину створенням мистецьких чайників, що стануть гідними того великого успіху, який вони мають зараз. Наприкінці однієї промови почалося обговорення, і можна було спитати і почути експертну думку будь-кого з митців. Мій знайомий учитель піднявся і ввічливо запитав: “Упродовж багатьох років я намагався розгадати таємницю і знаю, що якщо хтось і може в світі допомогти мені в тому, він має бути одним із присутніх у цій залі. Кам’яній руді, яку видобувають для виготовлення їсинської глини, мільярди років. Цілу вічність вона спочивала в глибині гір. Але я ніяк не можу зрозуміти, чому чай з чайників династії Цін значно кращий за той, що заварюється в сучасних? Це все через спосіб обробки глини? Можливо, якась таємниця була втрачена?” Один з тих відомих майстрів відповів йому: “О, та ви помиляєтесь. Зараз наша майстерність і навички значно кращі, ніж будь-коли. Ми за допомогою науки розкладаємо глину на найдрібніші фракції та аналізуємо її, можемо змішувати й додавати те, що нам необхідно. І в нас є електричні печі, які дають нам можливість отримувати ідеальну температуру. Чайники тоді були просто чайниками, тепер ми робимо справжні витвори мистецтва!” І хоч це не допомогло вчителеві в пошуках тих відповідей, які він хотів отримати стосовно їсинської глини, воно прояснило ситуацію з иншою проблемою, яка стосується всього сучасного чайного посуду.

Учитель чітко зрозумів одну важливу річ, яка відрізняла тих майстрів від їхніх попередників – насправді вони не любили чай, а отже не були й обізнані в його приготуванні. Те, що сказав митець, було правдою, і всі инші в президії на знак згоди кивали головою: вони покращили свою точність під час обпалу та можливість створювати синтетичні глини й змішувати природні в такі способи, про які вони й не могли навіть мріяти. Проте, як сказав сам митець, вони робили витвори мистецтва – прикраси, а не посуд для заварювання. Мій знайомий учитель сприймав це зовсім по-иншому. Він відчував, що ті старі цінські чайники якраз були “просто чайниками”. Мабуть це і був той чинник, чому вони не тільки готували кращий чай, а й подобалися йому більше: саме через ту “простоту”, навіть коли майстерність, з якою вони створювалися, швидше вабила своєю незвичайністю і грубуватістю. То що, функціональність була пущена на поталу формі?

Як існували тоді, так лишаються і зараз винятки з обох сторін: випадкові сучасні митці чайного посуду, котрі розуміють чай, і давні художники, які робили чайники заради краси, особливо наприкінці династії Цін – початку періоду Республіки. Навіть сьогодні в усіх аспектах чайного посуду я знаю митців, хто шанує чай і п’є його щодня. Вони розуміють життя Чаю і намагаються створювати вироби, що не тільки добре функціонують на практиці, а й відповідають естетиці, яка розвивається разом із заглибленням у Нього. Вироби з бамбуку Вен Мін Чваня, чайники для води Чень Ці Наня, чайники Ден Дін Сов та посуд дров’яного обпалу Петра Новака – це ті, хто одразу збігають на думку, хоча є й инші, котрі відігравали роль у моєму власному розумінні чаю. А втім, сам я найчастіше використовую чайний посуд ремісників минулого.

Tea Aware2

Tea Aware3

Ден Дін Сов, Чень Ці Нань і Вен Мін Чвань – приклади виробників сучасного посуду для чаю, які також полюбляють пити чай і розуміються на призначенні. (Наш дорогий Петр Новак инший.) Вони створюють чайний посуд, що привносить нове не тільки за естетикою, а й функціонально, і який народжується в дусі й мудрості Чаю.

 

Тайвань має своє місто керамістів під назвою Їнґе, і будь-хто з шанувальників чаю, хто живе на острові, звісно ж щасливий частенько навідуватися туди. Це просто неймовірно, коли на вихідних старе місто перекривається для автівок, і вулиці з бруківки заповнюють пішоходи, ятки з їжею і, звісна річ, безліч крамничок з гончарними виробами та чайним посудом. Під час численних зустрічей з цими митцями – і тоді, як купував чайний посуд, і через роботу, коли брав у них інтерв’ю для журналу «Всесвітньої Чайної Хатинки» та инших – я прийшов до того ж висновку, що і вищезгаданий учитель: у наші дні насправді дуже мало хто з них любить і п’є чай, не кажучи вже про розуміння його. І це незважаючи на те, що заробляють вони собі на життя здебільшого виготовленням чайного посуду. Вони намагаються створювати неповторні за естетикою витвори і, як митці, розбиратися в них. Та оскільки вони насправді не люблять чай і не п’ють його щоденно, вони можуть задовольнити лише тих, хто або випадково долучився до нього, або шукає в речах більше красоту, ніж практичність. У цьому немає нічого поганого. Прошу, не зрозумійте мене неправильно! Хоч дехто і може зробити висновок з цього, що сучасні виробники чайного посуду гірші, я не поділяю такого припущення. Я просто намагаюся вам пояснити, чому чай у старовинному чайному посуді виходить кращим за сучасні аналоги. А естетична цінність витвору, з иншого боку, пов’язана з кожним з нас, і може бути чимало тих, кому до вподоби новіші варіянти, особливо через те, що старовинні речі значно коштовніші.

Тим не менш, вас усе одно не може не турбувати той факт, що щось було втрачено від простоти чайного посуду, який виготовлявся чайними шанувальниками – тими, хто любив і пив чай щодня і хто навчився його готувати. Иноді щось настільки явно відсутнє в чайному наборі, що ви дивуєтесь, як це можливо було не помітити. Але ж тоді ви є тим, хто п’є чай. Роками згодом ви знаходите саме ту річ, яку шукали, і коли ви вивчаєте її, то виявляється, що митець, як і ви, був шанувальником чаю, і що він дійшов до того ж очевидного висновку, який і ви зробили про практичність такого витвору.

В якості прикладу, який би зміг краще проілюструвати цей момент, візьмемо відомого митця бамбуку Вен Мін Чваня з його вишуканим чайним приладдям. Роками я дивувався, чому всі чайні лопатки та инші інструменти при всій своїй красі покриваються морилкою, фарбами, лаками тощо. Мені, як і більшості з тих, хто пив зі мною чай, здавалося очевидним, що дуже не хотілося, щоби подібні хемікати занурювалися в наше чайне листя. Надто очевидним… Я побачив, що деякі любителі чаю вирішують це, використовуючи для чищення носиків чайників гілочки чи черешки бамбуку зі своїх садів, а лопаточки роблять з пласких шматочків натуральної деревини, які більше використовуються для того, щоби змітати з них чайне листя в чайник, ніж набирати чи розкладати його. Потім я зустрів Вен Мін Чваня і зрозумів, що він прийшов до того ж самого висновку роками раніше і, як наслідок, почав вирізувати бамбукове начиння без застосування жодних хемікатів. Він навіть вигадав методу фарбування окремих предметів червоним чаєм, коли хотів надати їм темнішого кольору.

Якщо ті незалежні митці, шо створюють чайний посуд, розгубили свою любов до чаю, яка має надихати нас навчатися заварювати його і жити чайним життям, то про промислове виробництво годі вже й казати. В старі часи на тих самих фабриках, що робили чайники й чашки, було багато простих гончарів, які пили чай і любили його, і це ще поминувши майстрів, котрі розробляли виробничі лінії з виготовлення чайного посуду. Можливо, винятки і мали місце, та переважно вони були шанувальниками чаю і розумілися на тонкощах його приготування. В наші дні, коли порцелянова виробня розробляє чашки разом із масою, з якої вони будуть потім виготовлятися, то в першу чергу зважають на такі фактори, як краса й ефективність витрат, і на тому, як форма впливатиме на чайний настій або ж як різні мінерали в тій масі діятимуть на чайну Ці, мало хто зосереджується. Те ж саме стосується і їсинських чайників: зараз чимало керамістів зайняті тим, що намагаються надати їм форму бейсбольного м’яча чи собаки і менш за все піклуються про те, щоби вони добре зливали і впливали би на чайне листя в той самий шлях, який колись у давнину і пов’язав їсинську глину з чаєм.

Близько десяти років тому инший мій учитель започаткував програму з виправлення цього. Відтоді він самостійно подорожує до Їсину п’ять-шість разів на рік заради навчання невеличкої групи гончарів, зацікавлених у тому. Звісна річ, він не викладає їм мистецтво створення чайників, адже вони, безсумнівно, могли б і самі виховувати його з цієї дисципліни; скоріше, відчувши їхню справжню любов до чаю і бажання дізнатися, він навчає їх тому, як його готувати. А вже з оцими шануванням до чаю і пізнанням усіх факторів, що закладаються у кращу чашку, вони самі просуваються до моменту, з якого їхня природня творча здібність народжуватиме чайний посуд, створений для приготування чаю.

Не можна заперечувати той факт, що естетика відіграє важливу роль у приготуванні чаю. Я сам писав, що в тому, щоби обирати якусь річ, яка трохи гірше функціонує, але естетично вам приємна, частіше нічого поганого нема. Це впливатиме на найважливіший аспект будь-якого чаювання, і яким є не листя або чайний посуд, а люди. Саме через це ресторани витрачають стільки ж на атмосферу, скільки й на меню. Тим не менш, ми ніколи не зможемо повністю відмовитися від функціональності заради краси, якщо ми по-справжньому цінуємо чайне листя. Коли посуд для чаю сам по собі є частиною мистецтва, то це чудово. Проте, з иншого боку, якщо він призначений для його приготування, то тоді й оцінювати його слід переважно, або ж цілоковито, за його здатністю функціонувати в тому.

Зрештою, для таких заповзятих вирішення існує. Ми можемо заохочувати тих митців, яким цікавий чай, щоби вони вивчали його приготування і застосовували своє дивовижне творче вміння до розробки предметів, неповторних за своїми функціональністю і формою. Крім того, навіть ті митці чи фабрики, для яких прибуток є найважливішим, спокійно реагують на те, що саме замовляють їхні клієнти, і часто можуть змінювати свої наміри, щоби створювати нові виробничі лінії або ж переробляти старі заради потреб чайних шанувальників. Як не крути, гарний чайний посуд, що виробляється за наших часів, буде з’являтися завдяки тим керамістам, які полюбляють пити чай і розуміють усі тонкощі процесу заварювання. Можливо, ми й не в змозі повернутися до здорового, вільного від розваг середовища, в якому майстри би присвячували все своє життя чайному посудові; але ж у наших силах надихати любов’ю до чаю і чаювань і тим самим повернути дух і функціональність до індустрії кераміки.

Саме любов’ю до чаю я пояснюю те, чому в мого майстра він виходить кращим, ніж у мене. Досить довго я вважав, що це все через техніку, але коли питав його про те, то завжди чув, що він “просто любить чай”. Поступово з часом я прийшов до розуміння, що це ж було так просто… Те ж саме і з чайним посудом. Це допомагає зокрема пояснити різницю між сучасними й старовинними чайниками, чашками та начинням. Коли ви любите чай, то любите й той посуд, у якому він готується. Ви знаєте, що після того, як створили цю річ, хтось із чайних шанувальників забере її додому і цінуватиме її так само, як і ви, і за її красу, і за її здатність покращувати його чи її чай. Особисто я завжди сподіваюся, що подібне також відбувається і з моїми картинами – можливо, десь вони допомагають підносити чайний простір. І разом із моїм зростанням в усвідомленні Чаю, житті й житті в Чаї, я все більше знаходжу відчуття краси у простоті призначення – чайник для чаю, листя і вода…

Tea Aware4

Це Чотири Скарби чаю ґонфу: чайник з Дзіша (на світлині чайник кінця доби Цін), чайний човен (тут цінська таріль), чашки (тут чашки доби Мін) та пічка з чайником для води (тут цінські).

 

Статтю було надруковано в червневому числі
часопису 
Всесвітньої Чайної Хатинки за 2017-й рік
Перекладено спеціяльно для Хатинки Чайного Майстра

teakettle