gongfuteapot

 

Чайник Ґонфу

gongfuteapot1Представляємо цілковито новий підхід до нашої серії «чаю ґонфу»: як і раніше, ми продовжуватимемо досліди з вищої Майстерності, проте нам хотілося б розширити цей розділ журналу, щоби охоплювати не просто досвід тих, хто практикує «ґонфу ча». Відтепер ми сідатимемо за чайний стіл майже щомісяця і дізнаватимемося про їсинські чайники, порцелянові чашки, техніки, історію та багато инших аспектів «ґонфу ча» з метою вдосконалення нашого знання та практики ґонфу. В цьому місяці ми почнемо нову серію з обговорення глини «фіялковий пісок».

 

На в’їзді до Їсину можна побачити дуже старий напис, який сміливо виголошує: «В світі існує лише один керамічний чайник, і ім’я йому Їсин». І хоча посеред світу є безліч чудових глин і майстрів чайного посуду, навіть у далекій Чеській Республіці, немає иншої такої глини з настільки ж глибоким чи настільки давнім зв’язком із Чаєм за їсинську. На певному етапі своєї подорожі чайні поціновувачі досліджують взаємини між їсинськими чайниками і Чаєм найглибше. Як наслідок, статті про історію Їсину, практичні знання, вміння та досвід відіграватимуть величезну роль у новому розділі нашого журналу «Чайний стіл ґонфу», в якому ми досліджуватимемо всі аспекти «чаю вищої майстерності».

Більшу частину з того, що робить їсинський чайний посуд таким особливим, закладено самою глиною. Існують инші аспекти чайників з Дзіша, які ми розглядатимемо в наших наступних статтях, але ніщо з них не є настільки важливим, як сам матеріял. У китайців майстри гончарства з’явилися ще задовго до більшості західних країн, вони розвинули кам’яну кераміку й порцеляну на багато століть раніше. Глина, з якої роблять їсинські чайники, видобувається з місцевих гір Жовтого Дракона (黃龍山), Синьо-Зеленого Дракона (青龍山) та гори Ху Фу (湖父镇), а також їхніх околиць. У керамічному світі термін «кам’яна кераміка» вживається в різноманітних значеннях, але коли ми так називаємо вироби з їсинської глини, то мова йдеться про те, що вони зроблені з руди, яка видобувається із землі, і яку потім подрібнюють/квасять у глину, а не з натуральної глини з річок, потічкив чи озер. Насправді більшість чайного посуду в світі є саме «кам’яною керамікою» за визначенням цього терміну. Таким чином елемент Земля привноситься до чайного заварювання.

 

gongfuteapot2

茶 Гора Жовтого Дракона – найвідоміше місце видобування руди. Наприкінці 1990-х усі шахти були закриті.
Скрізь на гірських схилах ви можете бачити жили їсинської руди. Під впливом повітря залізо в них почало братися іржею, від чого глина стала помаранчевою. Найкраща руда залягає на глибині. Через високий рівень води в цьому районі шахти необхідно було постійно осушувати. Руд існує величезна різноманітність.

 

Через природню відсутність свинцю в їсинській глині вироби з неї можна використовувати для їжі та напоїв навіть після початкового опалення, без використання якихось необхідних полив. Без них глина лишається шпаристою і піскоподібною, а тому вона має властивості капілярної дії, чим зберігає тепло чайного настою, особливо коли її поливають ззовні. Це також призводить до того, що вона, як добре відомо, вбирає в себе чайні олії та в майбутньому віддає їх назад у заварюваннях, чим додає глибини й мудрості, коли ми «напрацьовуємо» чайник з неї під час його використання. Огляд під мікроскопом дає можливість побачити глибокі канали шпарин, які дійсно проходять зсередини назовні в їсинських чайниках. До складу їсинської глини входять залишки кварцу, желатину, каолініту, слюди, бурого залізняка, заліза та деяких инших мікродомішків. Її випал здійснюється за температури 1100-1800°С, під час чого кварцеві та желатинові залишки створюють те, що керамісти називають «подвійною шпаринною структурою». Це зрештою і стало символічною обручкою, яка скріпила їхній шлюб з чаєм. Композиційна структура їсинської глини робить її стійкою до радикальних температурних змін, завдяки чому чайники можна обливати окропом навіть на зимовому холоді. А що може зрівнятися із вишуканим образом зимових слив, вкритих тонким снігом, чи, можливо, сосен у горах неподалік від замерзлого ставка, що бовваніють там, за обідком оповитого парою їсинського чайника?

Після свого видобутку глина нагадує кам’яні брили шаруватої консистенції. Її залишають у спокої просто неба впродовж тижнів чи навіть років. Це називають «роз’їданням», бо в результаті вона розвалюється на маленькі, розміром із соєвий біб гранули. І ці невеличкі шматочки вже розтирають у пісок і залишають на деякий період «ферментуватися» у воді. Тривалість цього залежить від руди й від майстерного нагляду за процесом, хоча більшість старих фахівців, з якими я зустрічався, у своєму ставленні до вивітрювання/зберігання руди, схилялися до філософії «чим довше, тим краще». Більша кількість води та просіювання створюють гладкішу глину, тоді як у випадку, коли її залишити в піскоподібному стані, глина виходить текстурною і часто більш шпаристою після випалу. Для створення цих неоднакових текстур використовують сита різного розміру. Вже після того як з глини розкатують плити, їх дубасять величезним дерев’яним молотком, иноді змішуючи кольори в такий спосіб, допоки пластична маса не набуде необхідного відтінку та консистенції. Саму ж глину продовжують «ферментувати» далі, й так само, як і з рудою, чим довше вона лежить, тим краще – якщо її добре витримати, то вона стає гладкішою, м’якішою й лагіднішою до чаю.

Багато старих рецептів, сумішей і метод виготовлення глини було втрачено. Це одна з найголовніших причин, чому старовинні їсинські чайники роблять кращий чай. Шкода, але майстерність і навички з їх виготовлення також не вціліли.

 

Фіялковий, червоний чи жовтий

Різноманітність кольорів їсинських виробів пов’язана з видом руди, з тим, у якому з шарів ґрунту її видобували, як довго її залишали «ферментуватися» просто неба, а також із температурою випалу та з тими порошковими домішками на кшталт заліза, оксида кобальту, оксида міді тощо, які використовують для фарбування глини в наші дні. Ці домішки, безумовно, роблять чайник менш привабливим для заварювання чаю, навіть якщо вони й підкреслють його зовнішній вигляд.

Традиційно їсинську глину поділяють на три основні групи: фіялкова (Дзіша, Zisha, 紫砂), червона (хонні, hongni, 紅泥) та сіра/зелена/жовта (дваньні, duanni, 段 泥). Проте деякі вчені й колекціонери Їсину вважають, що її слід класифікувати за горами, з яких вона видобувається, а не за кольоровими ознаками. Кожна з цих категорій є родиною глин з багатьма типами руди. І кожна руда може бути згодом очищена до різної консистенції і також випалена за різних температур. Чим вищу температуру під час випалу застосовують, тим темніший фіялковий колір отримують.

 

gongfuteapot3

茶 Це різні види сирої руди Дзіша. В залежності від температури кожна з них потім може бути випалена у широку гаму кольорів, від фіялкового до червонувато-брунатного. Вкраплини инших мінералів місцеві називають "курячими очима". Руда ферментується просто неба впродовж декількох років допоки вона не розсипається на гранули. Тоді маленькі кульки вимочують у воді й очищують, допоки глина не досягне необхідної чистоти. Потім її вичавлюють і відбивають у пластини.

 

Їсин відомий як «місто фіялкового піску», адже саме фіялковий пісок (Дзіша, Zisha) є найстарішою і найпоширенішою глиною/рудою; ось чому ми вживаємо велику літеру. Це саме чайники з фіялково-піскової глини отримали титул «Батька Чаю», навічно поєднавши Їсин із чайним заварюванням. Справжні чайники з фіялкового піска мають дивовижний вплив на той чайний настій, який ми тільки можемо скуштувати й відчувати в роті. Ми пропонуємо провести декілька експериментів з глиною Цзіша проти инших типів чайного посуду, наприклад, із порцеляни, а потім пізніше продовжити ці порівняння Дзіша з иншими типами руд з Їсину.

Першою перешкодою, що може постати на шляху ваших експериментів із фіялково-пісковою глиною та її дивовижним впливом на чайний настій, буде пошук чайника, зробленого зі справжньої Дзіша. Деякі любителі чаю купують «їсинські» чайники в інтернеті і потім визнають, що вони не відрізняються від їхніх селадонових, порцелянових чи инших керамічних чайників. Вони навіть можуть бути гіршими. Справа в тім, що шахти в Їсині були зачинені ще наприкінці 1990-х, і жодної справжньої руди там більше не видобувають. Тим не менш, коли державні підприємства закривалися, то вони мали тони руди, а також ферментованої глини, і це все потім було розподілено поміж працівниками за принципом старшинства. Така стара глина все ще доступна, проте вартість, за якою можна придбати справжню сировину, зростає з кожним роком. Як наслідок, керамісти почали завозити глину з инших районів Дзянсу чи Аньхвей (багато фіялкуватої глини привозять із сусідньої з Аньхвей місцевості під назвою Ґонде). Подібна глина з инших реґіонів за своїм складом суттєво відрізняється від справжньої їсинської руди, а часто її ще фарбують хемічно, і, зрештою, вона може бути, чи не бути, такою ж, як і инші типи глин, що не мають тої магії, яка пов’язала шлюбом Дзіша із Чаєм на п’ять сотень років.

Тож першим вашим пріоритетом буде знайти справжній їсинський чайник. По-друге, шукайте чайник саме з Дзіша, а не з червоної, хонні, чи жовтавої глини дваньні. За можливості, використовуйте надійні джерела, щоби ви могли навчитися розпізнавати різницю між справжньою їсинською та иншими глинами, а потім вже виконувати свої власні порівняння. В якості ще однієї підказки розглядайте те, що справжня Дзіша не має бути надто лискучою чи глянсуватою, а швидше матовою, і ви повинні бачити зернини піска в глині, особливо при збільшенні. Чим більш фіялковими ці частинки будуть, тим краще. Із часом, коли ви бачитимете достатньо справжньої глини Дзіша, то зможете краще оцінювати чайники.

 

Батько Чаю

В їсинської глини майже ідеальна пластичність, з неї можна виліплювати, викручувати чи відливати вироби, які не липнутимуть і не складатимуть особливих труднощів у роботі. Окрім того, вона має один з найнижчих коефіцієнтів усадки серед глин, що складає в середньому 10-25% від виготовлення до випалу, в залежності від типу глини, її обробки та температури печи. Це забезпечує ідеальне прилягання кришечки чайника, а також створює шпаристу текстуру, що і робить його настільки бездоганним при заварюванні чаю. Більш того, кварц та инші металеві елементи в глині надають ій простий, природній колір. Великий кераміст Ґао Джван якось сказав, що найбільше він любив у мистецтві Їсину те, що в ньому зовнішній вигляд не міг продемонструвати його цінність, а скоріше проявляв його природу.

Про глину, більш придатну для чаю, Земля не могла навіть і мріяти, адже їсинська глина походить із глибоких шахт і привносить із собою до чайної церемонії Її дух і радість. Ке Тао Чвен, один з найяскравіших майстрів сучасності Керамічної Столиці сказав: «Майстер використовує мистецтво посуду з фіялкового піска, щоби відобразити свої почуття до Землі і потім перевершити їх, так щоби люди змогли відчути м’якість і свободу, виявлені в Ній». Ми також відкрили для себе подібну художню, духовну і навіть стихійну велич у спілкуванні з їсинськими чайниками – вони мудрі й милі, і той спосіб, у який вони покращують наш чай, поглинаючи його сутність і силу і потім привносячи їх у всі наші майбутні чаювання, вже само по собі є справжнім дивом.

 

Статтю було надруковано в лютому
в часописі 
Всесвітньої Чайної Хатинки за 2017-й рік
Перекладено спеціяльно для Хатинки Чайного Майстра

teakettle