Чотири стовпи цієї Традиції

Шлях Чаю, як ми Його відкриваємо і створюємо наново (чи Він нас), повинен спочатку вшановувати Природу, Небо і Землю, з невимовного центру яких зростають і людина, і чайні дерева. Ідучи величезним старим гірським хребтом чайних мудрощів, ми також мандруємо тими стежками, котрі прокладали усі відомі й невідомі нам мудреці від чаю: ті, хто рано вранці ходив по вкритих хмаринами верховинах Китаю, хто віддалявся у лісові обителі або хто практикувався у дзенському чаї в Японії та Кореї, рівно як і у навичках Ґунфу південно-китайських чайних традицій. І, особливо, ми низько вклоняємося сучасним вчителям чаю з усього світу, не стільки за те, що вони зберегли традиціі і форми, а швидше, що дотримувалися і поширювали дух Листя до цих часів. Подібно до тих прадавніх чайних мудреців, ми сприяємо, розвиваємо та виражаємо пробудження Гармонії шляхом чаю, що вельми необхідно зараз у цьому світі; і так само як і ті, що були до нас, ми робимо це дуже просто, не вимагаючи нічого взаміну.

Ті засади, від яких повинна починатися будь-яка сучасна практика чаю, спираються на чотири стовпи. Саме на них ґрунтується і наша традиція. Якщо людина хоче просуватися вперед Шляхом Чаю, то вона має розуміти їх. Бо без тої сили, що тече крізь нас, було б неможливо передавати будь-що з чайних мудрощів, які ми маємо. Як-не-як, а ніщо з цього не є новим. Все це було посеред нас протягом сторіч, і воно не створювалося нами. Ми лише посуд, у якому ця мудрість заварюється, перш ніж її буде розлито для вас. Ми б усі згубилися, якби не наші праотці і вчителі. За рік чи два будь-яка розвинена людина зможе опанувати алгебру при наявності доброго вчителя. А от багато хто зміг би винайти її, якби він ізольовано зростав на острові? Навіть якби ми сотні разів проживали все своє життя і тільки заварювали чай, деякі з осяянь, котрі проходять крізь нас, немов мінерали, що всмоктуються цими чотирма великими коренями, могли б так і залишитися непоміченими.

 

Перший стовп: Велика Природа

Мільйони років чайні дерева зростали у вікодавніх лісах, і людина не торкалася їх. Вони пробували в мовчанні Природи — у тому ж океані духу, з якого зросло це сонце і, зрештою, ця Земля, ці річки й гори, клітини, а тоді рослини, потім тварини... Отак дев'ятьсот дев'ятьдесят дев'ять з тисячі сторінок книги про Шлях Чаю написані мовою Природи: пісні пташок, шелестіння листя від вітру та промені сонця, що падають крізь гілля предковічних чайних дерев. Нам не слід забуватися виказувати повагу цьому аспектові чаю, бо той чай стає Дао, коли він пов'язаний із Великим Духом Природи; і серед усіх чотирьох цей стовп найсильніший — він найдавніший та має найглибше коріння. Фактично, він схожий на дерево — зігнутий і покручений, він занурюється в найтемніші глибини землі. Це також найменш зрозумілий стовп, і його не можна обміркувати, занотувавши в усіх деталях. Він має старий, хрипкий голос, що шепотить нерозрізненно для інтелекту. Якщо ви схочете розуміти його дух, то вам самим доведеться стати духом. Вам прийдеться вивчити цю мову, яку записано прожилками на давніх рунах самого листя.

 

Другий стовп: шамани і даоси-самітники

Другий стовп цього стародавнього великого храму чаю, вкритого ліанами, рунами, чарами і магією, сповнений пахощами та мудрими і мовчазними духами — це душа прадавніх шаманів і даоських цілителів, що усамітнювалися в лісових домівках або на верховинах у давні часи. Більшість чайних книжок написані істориками, а таки вчені мають починати своє дослідження з перших згадок про чай у текстах, які через багато реальних причин припадають на період династії Тан (618-907 роки). Та початок стосунків людства із цією священною рослиною сягає на тисячі років раніше від тої дати. Тому купівля і продаж чаю, ворожнечі і задоволення, пов'язані з ним — все це також лише кінцівка довгого оповідання про те, як чай налагоджував зв'язки із людськістю. Лісові самітники не вирощували чай — вони знаходили його диким. Деякі з цих дерев навіть були славетними, власне як і дехто з тих мудреців, що готували з них напій. Спершу чай пили місцеві шамани, цілителі та чаклуни, що жили в лісі, і використовували його задля перетворення свого власного духу, задля лікування інших — для зцілення тіла, розуму та духу — а також для передачі мудрості своїм учням. Пізніше даоські ченці теж виявили любов до чаю. Саме тому для нас є важливим уклонитися лісовій традиції і навчатися від неї та прислуховуватися до духу тих прадавніх мудреців, що оживають у ній, якою б віддаленою в часі і просторі вона не здавалася.

 

Третій стовп: Дхіяна

Третій стовп чаю залізний, прямий і гладкий — чорний і ясний у точці досконалого відображення. Як і все, що стосується чаю, його придомашнювання теж було священним. Першими, хто почав його вирощувати, були дзенські ченці. Коли перші японські ченці поверталися з Китаю, де вони навчалися Дзену, котрий тут називали Чань, вони привозили із собою насіння чаю, пагінці, чайний посуд і технології обробки чайного листя. Вони писали трактати про магічні властивості цієї рослини, щоби відоповісти на ті здивовані погляди на обличчях людей, які їх туди відправляли. Адже їх засилали переписувати буддійські рукописи і привезти додому Дзен, а не вивчати рослини. І чому саме ця рослина? Либонь, майстри Китаю, справжні мудреці, знали, що задля того щоби Дзен прийнявся в Японії, там має зрости і чай, бо обидва передають "один смак". Відомо багато дзенських оповідок, у яких йдеться про чай. І кожна знана чайна гора в Китаї була також домівкою дзенським манастирям. Манастир або будувався вже у тому місці, бо там росли дикі чайні дерева, або ченці пізніше приносили дерева із собою — обирали місцевість, де було б добре саме чаю, а не обов'язково їм самим.

Значною мірою, Китай згубив цю традицію дзенського чаю. Та на щастя її було збережено, розвинено і навіть посилено в Японії і Кореї. Жоден храм чаю не встояв би без підтримки цього стовпа. Нам дуже пощастило отримати ту мудрість у Японії. Її нам передали в дусі і формі, і пилася вона з такого чистого джерела, і скристалізована в мінерал Дзену, який зростав крапля за краплею і продовжує зростати.

 

Четвертий стовп: Чай Ґунфу (Ґунфу Ча)

Останній стовп має вигнуту форму, за обрисами схожу на сповненого грації журавля. Він міцно стоїть на одній лапі, що укорінилася під поверхнею, а його дах магічно балансує на найменшому кінчику однієї з пір'їн випростуваного крила. Це південно-китайська традиція чаю Ґунфу, основну частину якої було розвинено тими, хто практикував бойові мистецтва. Ця традиція більш гнучка і вільна. То є мистецтво без мистецтва, що відкидає жодні правила, які не стосуються створення чашки найліпшого чаю. Чай Ґунфу пов'язаний із майстерністю, як з внутрішньою, так і з зовнішньою. Ми навчаємось заварювати його так, як він сам хоче бути заварений, доки найтонші і найвишуканіші аспекти цього процесу не стануть ясні, наче день. Тут має бути чутливість і чистота. І так само, як і в бойових мистецтвах, тут нічого не робиться наполовину — ти або наносиш удар, або даєш маху, і залежить це від твоїх навичок. Про це ствердить чашка.

Нам дуже пощастило, що ми зустрілися із вельми чистою традицією чаю Ґунфу в тому вигляді, в якому її було збережено і поширено в Малайзії. Більшість з сучасних традицій згубили внутрішні аспекти чаю Ґунфу. Без глибокого розуміння внутрішніх підстав, котрі знаходяться за кожною стороною приготування чаю, багато зовнішніх, більш практичних аспектів цього було замінено в сучасності на швидші й зручніші методи.

 

Статтю було надруковано в першому числі
часопису "Global Tea Hut" у лютому 2012 року.
Перекладено спеціяльно для TeaSageHut.org.ua

teakettle